Acasă » UHR » Пленерний Рух ХХІ ст. на Закарпатті та його пограниччі. Консерватизм, модифікації, новаторство
14039935_10206356405980568_4766572571698246712_n

Пленерний Рух ХХІ ст. на Закарпатті та його пограниччі. Консерватизм, модифікації, новаторство

Всупереч багатьом твердженням про активний рух в сучасному мистецтві не реалістичних,абстрактно-формальних, безпредметно-умовних концепцій, пропонується спроба аналітичного зрізу проблеми в контексті пленерного руху в ЗакарпаттіХХІ століття. З огляду на давні традиції пленеру тайого участь у формуванні окремих віх мистецькогопростору минулих сторічь є необхідність розглядуцього явища в аспекті сьогодення на прикладі регі-онального мистецького простору.Пленерні студії у власному абсолютному вимірі,в межах трактування —практика на відкритому по-вітрі (plein-air), залишаються творчим тереном пошуків та експериментів для багатьох художників теперішнього часу. Шляхи застосування засобу пленеру в минулі епохи доводять, що й сьогодні це явище не вичерпало можливостей власних модифікацій. Впровадження новітніх творчо-методичних ідей через пленер та наступних втілень в умовах майстерні характерно для багатьох митців і на Закарпатті. Мотивація концептуальних рішень та засади новаторства, гіперболи чи трансформації візуальних об’єктів знаходять власну нішу щодо вирішення ча-
сових мистецьких впроваджень. Можливо, предметна аргументація окремих питань мистецтва стає приводом для розв’язання низки питань щодо їх ролі й актуальності в мистецькокультурному просторі. Запропонована тема умотивована незначними дослідницькими напрацюваннями,а в окремих її сегментах відсутністю подібних думок та аргументів. Аналіз шляхів розвитку пленеру як одного із мистецьких засобів у першому десятилітті ХХІ ст. постає актуальним, оскільки є особливий прецедент — активність пленерного руху ХХІ ст. взагалі в українському образотворчому мистецтві, та
на Закарпатті зокрема. Порушена проблема висвітлювалася локально,окреслюючи коло питань кожної мистецької акції в контексті проведення окремо кожного пленеру.Такі спроби набули фази активності в кінці ХХ століття. Пленерний процес на Закарпатті висвітлювався переважно в фахових виданнях, інтернетресурсах, наукових журналах, періодиці, а в більшості випадків це вступні статті до каталогів пленерів або виставок, що їх супроводжували. На сучасному етапі з’явилися ґрунтовні публікації про явище пленеру в регіоні і його проблематику. Зокрема, це є праці О. Федорука [7], аналітичні думки В. Сабірової [6], О. Чурсіна та інших. В регіональному просторі мистецтвознавчих чи культурологічних досліджень запропонована проблема залишається недостатньо опрацьованою, що зумовлює актуальність аналізу мистецького явища пленеру в регіональному творчому осередку та пограниччі. Ставиться завдання виявити коло питань, які стосуються сучасного пленерного руху в Закарпатті та пограниччі. Серед найбільш актуальних —виносяться принципи його модифікації як явища творчої праці на відкритому повітрі та його місце у сучасному мистецькому просторі. Виявити його консервативні шляхи та, разом з тим, розглянути новітні творчі методи, інспіровані процесом пленерної роботи чи імпресією, почерпнутою з оточуючого середовища. В окремих випадках висвітлити питання предмету римейків чи псевдореалістичних рішень, які мають місце в сучасному пленерному русі як в середовищі професійних митців, так і аматорів.Вагомим явищем мистецького простору Європи та, зрештою, й світового, пленер уже понад півтора століття залишається одним із вагомих сегментів у контексті творчих рішень художників, а в багатьох випадках залишається засобом вирішення проблем кольору, форми, композиції чи мотиватором мистецьких концепцій. Незважаючи на активну зміну стилів і напрямів у ХІХ ст. та значне прискорення цього процесу в ХХ ст., пленерний рух завжди мав місце в творчості окремих митецьких персоналій,груп, шкіл чи колоній. Особливий статус це явище посідає в традиціях закарпатського образотворчого мистецтва, зокрема в сегменті живопису. Започаткування пленеру в регіоні належить художнику і мистецькому педагогу європейського значення Ш. Голлоші, який в кінці ХІХ ст. розпочав пленерну активність у м. Нодьбаньо (сьогодні місто Бая Маре в Румунії), а згодом, на початку ХХ ст., створив творчу колонію в містечку Тячів (сьогодні Закарпаття).Цей період роботи художника проходив у межах
1902—1918 рр. Для самовдосконалення митець, поряд з учнями, практикував у пленері посеред місцевого ландшафту. Його метою стало дослідження кольору в природі та пошуки засобів й методів пере-
дачі повітряного простору і середовища в краєвиді.Значною мірою стимулом такого вдосконалення стало, в першу чергу, переконання митця щодо вирішення проблем мистецтва того часу та окреслення їх місця в культурі та мистецькій освіті [4, с. 1161]. Вагомим поступом в цей творчий період спостерігаємо активні експерименти, завдяки яким художник вирішує проблеми композиції, кольору та повітряного середовища картини.
У 1920—1940 рр. пленерні студії формують змістовну суть та поняття Закарпатської школи живоису. Активізація митецьких пошуків у середовищі регіонального краєвиду тісно пов’язана з творчою
діяльністю Й. Бокшая, Е. Грабовського, А. Ерделі,Ф. Манайла К. Ізаї та їх наступників, які стали ядром регіональної мистецької школи. Завдяки пленерним студіям образотворче мистецтво Закарпат-
тя активно зближується з традиціями народного мистецтва, фольклору, що стає особливістю змістовно творчої характеристики художників, які працювали в регіоні [3, с. 117]. Традиції пленеру в закарпатському мистецтві протягом ХХ ст. залишалися одними із домінуючих способів та засобів творчог впровадження тем, задумів та рішень у живописі.Слід стверджувати, що сформовані традиції в Закарпатській школі стали незмінними щодо пленеру і в другій половині ХХ століття. Але й сам пленер як спосіб творчого самовираження видозмінювався залежно від низки суб’єктивних та об’єктивних обставин часу. В окремих випадках він ставав деструктивним явищем щодо прогресу мистецтва в регіоні, на що впливали штучне клішування та догматизм радянської доби. Зокрема, такі позиції вносили спроби наслідування природи, що призводило до «омертвлення» активно-кольорової живописної палітри регіонального мистецтва, а інколи переходило до надмірної пафосності чи епігонства.
Пленерний рух у ХХІ ст. для закарпатського мистецтва залишається не тільки визначальним змістом школи живопису, а й способами вираження та інспірування творчих ідей. Красномовно це
стверджує О. Федорук: «Колись на славетному Закарпатті світочі української культури на чолі Й. Бокшаєм, А. Ерделі, Ф. Манайлом, Е. Контратовичем підняли пленерну культуру на височінь. Її
рівень продовжує багато сучасників з В. Микитою, І. Бровді, З. Мічкою, В. Свалявчиком, Б. Кузьмою, Б. Коржем та багатьма іншими» [7, с. 14].Список художників, які приймали активну участь в
пленерному русі, можна продовжити, згадуючи не тільки членів Національної спілки художників України, але й інших професійних митців та навіть аматорів чи самодіяльних. Пленер стає засобом торування нових шляхів пошуку колористичних, композиційних та формальних завдань мистецького виміру, та й, зрештою, вирішення проблем творчого екзистенціалізму сьогодення. Як правило, це
твердження стосується, здебільшого, професійних художників із значним мистецьким досвідом чи шляхами рішень метафізичного дійства через стан природи. Так або інакше, пленерний рух наповню-
ється різноплановими творчими особистостями, які мають власні міркування щодо пошуку та вирішення мистецьких проблем часу. Слід зазначити, що пленерний рух на Закарпатті
на початку ХХІ ст. мав власну циклічність активності та пасивності фаз розвитку. У багатьох випадках такі цикли були пов’язані з соціальноекономічними обставинами, а інколи на це все впли-
вали причини суб’єктивного характеру. Активізація пленерної діяльності була закладена ще в 1990-х рр., набуваючи більшої динаміки на початку 2000-х ро-
ків. Вагомою подією та, можливо, одним із початків активного пленерного руху став міжнародний пленер (1991 р.) за організації ЗОНСХУ на перевалі «Кам’янка» (Міжгірський р-н). Подія була приу-
рочена до сторіччя від дня народження А. Ерделі та Й. Бокшая. Учасниками пленеру стали не тільки митці з України, а й із близького зарубіжжя та представники Бельгії, Польщі, Румунії, Фінляндії, Франції та інших країн. По завершені пленеру була проведена виставка в м. Ужгороді. Окремим мистецьким явищем стали організація міжнародних пленерів 1994—1995 рр., що проводилися на базі готелю «Синяк» за підтримки місцевої влади. Учасниками стали митці, члени НСХУ та закордонні гості з Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини. У 2000 р. мерією м. Мукачева, прийнята програма
культурного розвитку міста на десять років. Один із параграфів регламентував проведення щорічних між народних тематичних пленерів. Учасниками стали митці з кожної області України, що було вимогою та концепцією, навколо яких відбулося згуртування всеукраїнського культурного середовища. Учасники із закордону представляли багато європейських країн, в тому числі й Китай. В унісон проводилися пленери закордоном, на які були запрошені закарпатські художники. Такі мистецькі акції охоплювали широку мапу європейських країн — Австрія, Бельгія, Голландія, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Франція. З 1991 р. в Угорщині започатковані міжнародні пленери на базах с. Гортобаді (територія Національного парку) та 2006 р. в містечку Гойдусобослов [5]. Пленерна динаміка за участю закарпатських художників відбувалася в Словаччині (2000-ті рр.) в області Орава, м. Наместово, а також під патронатом галереї «Міро» м. Сніна. Згодом така тенденція продовжується за участі галереї «А. Смолака» [2]. Традиції проведення міжнародних пленерів започатковані в 1990-х рр. з активною позицією до продовження в 2000-х рр.,
виставляють цілі завдання дослідження як мистецтвознавчого, так і культурологічного характеру. Враховуючи окремі сегменти аналізу, слід констатувати, що міжнародний пленер 1990-х рр. ніс в собі, насамперед, стверджуючі пізнавальні та тенденції культурного взаємообміну. Формою такого пізнання відбулися творчі співпраці після довготривалого ізольованого середовища «залізної завіси». Здебільшого такі процеси стали однією зі спроб модифікувати окремі сегменти стереотипів творчого мислення митців пострадянського простору. Практики творчих обмінів характерні і для сьогодення. З 2007 р. пленери за участь закарпатських митців щорічно відбуваються в Угорщині за організаційної підтримки «Товариства культури та мистецтв карпатського регіону». Подібні тематичні пленери започатковані з 2014 р. в Румунії. Ідейним та фінансовим організатором виступив Фонд «Союз гуцулів Румунії», який очолює п. Василь Попович з с. Репедя. Метою тематичного пленеру «Гуцули в живописі та фотографії» стало відтворення різними мистецькими засобами (образотворче мистецтво,фотографія) традиції народної архітектури та фольклору, що збереглися в місцевості, де компактно проживають українці (с. Русково) [9]. За участю закарпатських митців проходять щорічні пленери й в інших регіонах Румунії, наприклад с. Окна Шугатак [11], в якому приймають участь митці з близько десяти країн світу, а також в околицях містечка Вішеу де Сус, за участю румунських, французьких та українських художників з робочою назвою «Імпресіонізм у Вішеу де Сус» [10]. Така ситуація дає змогу стверджувати, що мистецькі обмінні процеси в контексті пленерного руху набувають широкого масштабу, до якого задіяне широке коло учасників
з різних країн Європи. Закарпатський регіон та пограниччя відбулися як творчий тандем пленерного руху, в якому культурно-мистецькі пріоритети є домінуючими у контексті інтеграції України в європейський простір.
Пленерний рух на Закарпатті сьогодні активно впроваджується на Рахівщині з 2006 р. за підтримки меценатів, а також на Міжгірщині за сприяння громадських організацій ЗОНСХУ, «Митець Вер-
ховини», «Спілка художників Карпатські кольори», «Хустська міська картинна галерея» та ін. Творчі пленери об’єднують сьогодні учасників майже з усіх регіонів України. Середовище митців складається як з професійних майстрів, так і з аматорів. Розглянувши ретроспекцію і сучасний стан пленерного руху на Закарпатті, є потреба визначити його особливості, способи модифікації та новаторські впровадження щодо творчого процесу, його мотивацію в контексті засобів і методів образотворення. Окрім того, пленери у 1990-х рр. відбулися як одні із важливих культурних складових, пізнання новітніх європейських мистецьких тенденцій та постали в числі перших, що долучилися до європейських культурних цінностей у пострадянську добу. Зазначений період
постав як закономірний етап інтеграції українського та європейського мистецтва за активної участі пленерного руху. Окремим завданням постає висвітлення питань творчого методу, способів вираження чи відтворення в полотнах митців на пленерах 1990-х років. Традиційні шляхи рішень (близькі до реалізму чи імпресіонізму) мали місце переважно в митців пострадянського простору. Етюдна робота на природі посідала домінуюче місце, а особливо це стосувалося представників центрально та східноукраїнського пленерного вишколу, де подібний консерватизм зберігся й
сьогодні. Як свідчать учасники пленерів, митці з європейських країн застосовували інколи відмінні засоби пізнання та відтворення візуальних чи асоціативних об’єктів. Це могли бути фотографування, ескізування, а інколи споглядання. Доволі часто твори представлялися в ключі абстрагованої презентації регіону чи країн походження митців, що стало характерною ознакою європейського мистецького простору сьогодення [8]. Подібною є тенденція багатьох міжнародних пленерів і в теперішній час, прикладом чого стали пленери в румунському с. Окна Шугатаг, де
митці представляють твори (завершальною виставкою), які є презентацією програмового зрізу поставлених завдань пленеру [11]. Водночас, творчі пошуки та рішення є абсолютно відмінними щодо форм та способів образотворчого представлення кожного окремого митця. У перших десятиліттях ХХІ ст. пленерний рух набуває не тільки активності, але й видозмінюється. В середині цього явища проходить певний синтез: з одного боку — є присутність ознак його первісного призначення — пізнання природи способами її реалістичного відтворення, з іншого боку — втілення дефініцій асоціативних, абстрактних зіставлень предмета візуального споглядання та шляхів втілення. Закономірна тенденційність в мистецтві програмується за постулатами О. Богомазова, де при-
рода може стати предметом подібного зіставлення (примітивного чи наївного мистецтва), окремо відтворення, що збігається з об’єктом (реалістичні тенденції) та абстрагування (безпредметний, асоціативний)[1, с. 464—465]. З інших міркувань, явище пленеру проходить етапи сублемативного порядку, коли пейзаж чи краєвид стає предметом переосмислення образу побаченого через форми та засоби домінант втілення композиції, колірної пластики, площини, лінії чи їх структурування або деструкції. Способи впро-
вадження метафізичного образотворення в пленері
презентують окремі творчі персоналії, які змістовно
доповнюють мистецький пленерний рух на Закарпат-
ті та пограниччі. З огляду на традиційні способи у за-
стосуванні пленеру залишається його умовна спадко-
вість як засобу відтворення побаченого, що є харак-
терною ознакою пленерних традицій закарпатського
живопису другої половини ХХ століття. Незапере-
чним фактом на сучасному етапі пленерного руху за-
лишаються форми різнопланових реалістичних трак-
тувань епіки місцевого краєвиду та навіть епігонських
чи примітивних рішень, що мають місце й сьогодні.
У професійному мистецтві є власні тенденції роз-
витку, що будуються на ґрунті взаємообмінів у кон-
тексті загальноукраїнських мистецьких традицій.
Красномовно творчість закарпатських майстрів до-
повнюють на пленерах представники Києва, Хар-
кова, Одеси, Львова, Івано-Франківська, а також
свого часу й Криму, які особливо гармонійно допо-
внювали закарпатські пленери. Регіональні осеред-
ки представлені індивідуальними особливостями
кожної окремо школи, що демонструють як зрілі
Пленерний рух ХХІ ст. на Закарпатті та його пограниччі. Консерватизм, модифікації, новаторство 175
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (127), 2016
автори, так початківці й студенти. У цьому сегмен-
ті слід зазначити важливість таких пленерів щодо
обміну досвідом, знайомствами з творчими персо-
наліями, знахідками та окремими традиціями мис-
тецьких шкіл чи груп. Такі взаємини доповнюють,
збагачують та стимулюють розвиток пленеру як
мистецького явища в регіоні.
Окремою ланкою пленерного руху на Закарпатті
можна розглядати учасників самодіяльних творчих
груп або аматорів, які, безперечно, займають влас-
ну нішу в регіональному мистецькому середовищі.
Прикладом творчої праці на пленері є звітна вистав-
ка художників Міжгірщини, зокрема «Спілки ху-
дожників Карпатські кольори», яка нещодавно була
презентована в Мукачівській міській картинній га-
лереї [8]. Експоновані твори відтворюють стан пле-
неру в середовищі художників-аматорів. Живопис є
динамічним за своєю колірною структурою та на-
ближений до достовірності у відтворенні чи насліду-
ванні краєвидів, або, зі слів О. Богомазова, приро-
да є предметом подібного зіставлення. Одночасно
типово вирізняються намагання митців витримува-
ти різними засобами характерну ознаку закарпат-
ського мистецтва — особливість кольору чи форми
відображення регіонального ландшафту.
Обумовлюючи поставлені завдання, слід стверджу-
вати, що виявлені ретроспективні шляхи розвитку пле-
нерного руху в регіоні та пограниччі дають можли-
вість узагальнити представлений матеріал. Першо-
чергово слід зазначити, що порушена проблема не дає
змоги висвітлювати усю глибину процесу пленерного
руху. В той же час, запропоноване дослідження мож-
на розглядати як спробу та основу для подальшого
аналізу щодо поставлених завдань. Таким чином,
можна констатувати, що пленерний рух на Закарпат-
ті активно почав розвиватися з початку 1990-х, запо-
чатковуючи традиції в контексті інтеграції з мистець-
ким середовищем Європи, залучаючи до цього й мис-
тецькі осередки України. Процеси взаємообміну
обґрунтовують можливість збагачення творчого до-
свіду. Подібні перспективи дали змогу розглядати
пленер як цілісне мистецьке явище, де мотиваторами
стають не тільки феномен чи особливості природного
середовища, але й фактори пізнання, дискусії та пре-
зентативності творчих напрацювань.
Беручи до уваги процеси ідентифікації явища пле-
неру в контексті консерватизму, модифікації та но-
ваторства в регіональному мистецтві, слід виокре-
мити наступні аргументи:
• пленер як спосіб реалістичного відтворення
природи, або роботи на повітрі в контексті дослі-
джуваного часу зберіг властиві, традиційні спосо-
би творчого пошуку — дослідження природи та її
мінливості. У багатьох випадках творчі доробки ві-
дображали реалістичні шляхи рішення в пейзаж-
ному жанрі. У дослідженні виявлено присутність
тенденцій, де пленер стає засобом копіювання при-
родного середовища, а в окремих рішеннях
з’являються тенденції до наслідування, римейків
чи епігонства.
• у творчих упровадженнях на пленері стають
спроби образно-метафоричних, декоративних та аб-
страктних узагальнень природного середовища, в
яких домінуючими залишаються якість кольору, фор-
ма, композиція та змістовна знаковість картини.
Отже, пленер як мистецьке явище в регіонально-
му мистецтві набув ознак модифікації в сегменті твор-
чих рішень від консервативних засобів й методів до
їх розширення, збагачення, а в окремих випадках й
новаторства. В цьому сенсі пленерний рух став кон-
солідуючим та актуальним у власних формах мис-
тецьких рішень до потреб і вимог сьогодення.

Despre Vasile Popovici

Poate te intereseaza si...

traditional-ukrainian-costumes-await-the-inaugural-flight

Identitati culturale ucrainene

Lasă un răspuns